Шукали люди щастя на землі,
  У всі часи жили й шукали щастя...
  Були про нього поняття свої
  І були суперечливими часто.
 
  В роки голодні був за щастя хліб,
  В час епідемій – видужання було.
  В роки війни були щасливі ті,
  Чий дім загибель рідних проминула.
 
  А наступав погідний мирний час,
  Критерій щастя піднімався вище,
  І чувся той, хто склав добра запас
  Як хто в війну вцілів на попелищі.
 
  Була щаслива донечка мала,
  Отримуючи ляльку, що просила
  Була щаслива, коли заміж йшла,
  І коли свого первістка родила
 
  І коли син обраницю привів,
  І як онучку узяла на руки
  І що при дітях доживає днів,
  І що у вічність відійшла без муки...
 
  Воно було, як в темряві маяк
  Досяг одного – треба далі плисти,
  І надавав поняттю «щастя» час
  Все нового забарвлення і змісту.
 
  І на життя земного рубежі,
  Хто чесний – головою похитає:
  «Я лиш ловив в пустелі міражі
  Насправді ж істинного щастя на землі немає!»
 
  Людина на найвищу із вершин
  Піднятись може в успіху і славі.
  Та є ще вища неба синь,
  Де щастя досконала держава.
 
  А щоб туди зробить людині крок,
  Потрібно не багато і не мало,
  Щоб по життю її провадив Бог,
  і щастя вона в Господі шукала.